Sledovatel

SL

Зниклого безвісти військового знайшли у Бориспільському морзі: розповідь дружини

post-title

Зниклого безвісти військового знайшли у Бориспільському морзі: розповідь дружини

Тіло військового, якого шукали понад рік, знайшли у Бориспільському морзі

Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" із покликанням на "Громадський Ревізор".

25 лютого Дмитро збирався на війну. Галину поставив перед фактом: "Сварися, не сварися, а я йду". З усіма прощався одразу як назавжди. "Впізнавати будеш мене по зубах і шраму", – дав настанову дружині і пішов. Через п’ять місяців, у серпні, надіслав Галині фото. "Його мені на пам’ятник візьмеш", – написав

Дружині писав нечасто, ще рідше телефонував. А як розмовляли, то всіляко оминали воєнні теми. Говорили так, наче він недавно вийшов з дому у справах.

Того серпня Дмитро 12 днів не виходив на зв’язок, але передавав через побратимів, що живий. Передзвонив Галині 15 серпня. А 23-го їх знову відправили на завдання.

Через кілька днів на телефон жінці каменем впало повідомлення: "Галю, загинув твій Дмитро". Він та ще четверо бійців не повернулися із завдання. Вбитими їх не бачили, тому 29 серпня Галина Сєдова з Баришівки офіційно дізналася з військкомату, що її Дмитро вважається безвісти зниклим. Згідно процедури, дружина написала в поліцію заяву про зникнення чоловіка, родичі надали зразки ДНК на випадок ідентифікації загиблого. У поліції дані вносяться до реєстру осіб зниклих безвісти і починається розшук. Але Галина вирішила шукати свого чоловіка самостійно.

У якісь морги жінка їздила сама, переглянула безліч фотографій понівечених тіл. Шукала в Телеграмі, в маленьких закритих спільнотах, де жінки розшукують своїх зниклих безвісти бійців, скидаючи сотні знімків полонених чи вбитих військовиків. Обмінювалися крихтами роздобутої інформації з родинами, де так само шукали бійців. З Наталкою особливо зблизились. Вона теж шукала чоловіка. Олексій і Дмитро йшли на завдання в одній групі. Обидва не повернулися.

З моменту зникнення Дмитра минуло дев’ять місяців. 23 травня 2023 року між арміями відбувся черговий обмін тілами загиблих. Невдовзі Галині зателефонувала Наталка – серед обмінених бійців ЗСУ знайшовся її Льоша. Родичів повідомили одразу, бо при тілі були документи й жетон. Мусили тільки дочекатися висновків ДНК-експертизи, бо опізнати тіло було неможливо. Експертиза тягнулася довго, місяцями. Поховати Олексія вдалося лише на початку зими. А ще через два місяці після похорону дзвінка дочекалася й Галина.

І тут з’ясувалося те, що не дається усвідомленню. Увесь час, доки Галина переглядала чужі знімки несумісних із життям бойових поранень, Дмитро був поруч. Його тіло 9 місяців знаходилося у Бориспільському морзі, куди його доставили разом із Олексієм, та ще одним полеглим побратимом. Утрьох йшли на завдання, утрьох по обміну від травня лежали поруч в морзі.

Про те, що зразки ДНК співпали, Галині повідомили 27 лютого 2024 року (байдуже, що зразки ДНК у родини відібрали у вересні 2022 року. На дослідження в лабораторію їх передали аж наприкінці грудня). Вже потім вона дізналася, що увесь цей час при тілі загиблого знаходився військовий квиток. Його повернули дружині і їй забракло слів: у пошарпаному документі читалося – Сєдов Дмитро Євгенійович. Отже, ідентифікувати тіло можна було й раніше.

"Чому ж не сказали одразу?" – питала у слідчого Галина. Крім документу, на тілі вціліло й сердечко на ланцюжку, що його дитина подарувала татові. Про нього теж запитувала у слідчого – чи є, чи знайшли? Правоохоронець відказав, що не було на загиблому ніяких ланцюжків. Проте у морзі показали й ланцюжок… Чому дев’ять місяців родина не знала, що Дмитро у сусідньому Борисполі? Але виразної відповіді так і не почула, пояснити чому сталося так правоохоронці не змогли.

На згадку Галині залишилося не багато – кілька світлин, той самий військовий квиток, годинник. Їх повернули у морзі. І хльостка фраза дівчини-слідчої на порозі службового кабінету: "Не заносьте ці речі, бо буде знову смердіти". Так, Галина й сама все розуміла. Проте хотіла б більше поваги до її чоловіка як до полеглого захисника.

Дмитрові дуже подобалася військова справа, навіть на побачення він водив майбутню дружину в тир змагатися у стрільбах. Тепер Галина зброю тримає сама. Приєдналася до ДФТГ у Баришівському районі. Може для того, щоб продовжити справу свого чоловіка, полеглого у бою з ворогом. А може:

Такий час, що й мені доведеться взяти до рук автомат. А який толк з нього, якщо ти не знаєш як його перезарядити чи розібрати? Стріляти я вміла ще й до цього. Чоловік навчив. У моїх синів тепер я і мама, і тато. Крім мене, захищати їх більше нікому.

Нагадаймо, що зниклий безвісти військовий з Бучанщини виявився загиблим.

Wiki