Sledovatel

SL

Останні кочівники Європи. Роми-ковалі у Карпатах 100 років тому

post-title

Фото:

У Карпатах на початку ХХ століття особливої слави зажили циганські ковалі. З настанням тепла у селах чекали на приїзд ромів-кочівників з пересувними кузнями. Вони виготовляли господарські інструменти та дрібні побутові речі: шила і голки з великим вушком, гачки, ланцюги і серпи, які в народі називали "циганськими".

Невдовзі поняття "циган" у значенні "коваль" увійшло в лексику селян. Про хорошого сільського коваля говорили — "кує як циган". У виданні "Локальна історія" відшукали світлини початку ХХ століття, на яких зображено побут мандрівних ромів у Карпатах.

"Кочування" під контролем закону

Здавна більшість циган вели кочовий спосіб життя. Зберігали традиційні заняття: ковальство, конярство, стельмаство, ворожіння та музикування. Чоловіки часто торгували та менжували кіньми. У роки Першої світової війни на Закарпатті циганам — угорським підданим — було заборонено кочувати. Військовозобов’язаних забирали до війська, а решту примусово розміщували в окремих поселеннях.

У часи Чехословаччини поселення ромів на Підкарпатській Русі були досить чисельними. Року 1921 в республіці провели перепис населення. Тоді на території краю нарахували 444 жителів ромського походження, що мешкали у понад двадцяти "циганських таборах". У 1930 році ромів було вже 1442 особи. Найбільші ромські поселення розташувалися на околицях міст Ужгород, Мукачево, Берегово, Свалява, Хуст та Виноградів.

Роми в Ужгороді, 1938 рік. United States Holocaust Memorial Museum. Courtesy of Eva Davidova

Роми в Ужгороді, 1938 рік

Жилося ромам на периферії містечок нелегко. У 1927 році прийняли закон "Про бродячих циган", який містив дискримінаційні пункти. Зокрема передбачав, що цигани мали щороку поновлювати "кочові листи", здати відбитки пальців рук, одержати спеціальні дозволи на професійну діяльність, допускалися також примусові медичні огляди, зістригання волосся, ізоляція та вимушене переміщення ромів у медичні заклади. Щоправда, того ж 1927 року в Ужгороді відкрили першу у Європі школу для ромів, де про дітей піклувалися і намагалися соціалізувати. Учні цієї школи згодом сформували ромську музичну інтелігенцію Ужгорода та Закарпаття.

Роми-ковалі у Хусті. Листівка 1930-х років

Роми-ковалі у Хусті. Листівка 1930-х років

З настанням тепла роми мігрували: з конем і кибиткою. Поширення ковальського промислу серед циган дослідники відзначають майже в усіх країнах, де проживають представники цього народу. Впродовж поколінь роми пересувалися тими ж маршрутами. Тож у віддалених селах їх добре знали, бо сільського коваля могло не бути. Коли мандрівники у спеціально погодженому місці, десь на околиці поселення біля річки, отаборилися і розпалювали багаття, до них уже збиралася черга.

Хороший коваль той, що "кує як циган"

У глухих карпатських селах кузні траплялися рідко. Господар мусив вирушати за інструментами на металообробні підприємства, яких було кілька на Закарпатті. Або ж купував знаряддя для ґаздівства на торжках у найближчих містечках. Такі подорожі відривали від основної роботи в лісі чи полі, далекий вояж ускладнювало бездоріжжя. Вигіднішим був натуральний обмін, зокрема через циган-ковалів.

Цигани-ковалі на березі річки, Підкарпатська Русь (Закарпаття), 1921–1922 р. Rudolf Hůlka, T-H-1-1196 Speciální sbírky Slovanské knihovny Praha, Česká republika

Цигани-ковалі на березі річки, Підкарпатська Русь (Закарпаття), 1921–1922 роки

Цигани-ковалі на Підкарпатській Русі (Закарпатті), 1921–1922 р. Rudolf Hůlka, T-H-1-1194 Speciální sbírky Slovanské knihovny Praha, Česká republika

Цигани-ковалі на Підкарпатській Русі (Закарпатті), 1921–1922 роки

Ром-коваль з дружиною та дитиною на Підкарпатській Русі (Закарпатті), 1921–1922 р

Ром-коваль з дружиною та дитиною на Підкарпатській Русі (Закарпатті), 1921–1922 роки

Роми пристосувалися до потреб горян: плели з лози кошарки, лудили мідний посуд, гострили сокири, ножі, ножиці. Виготовляли "щіть" для чесання овечої вовни. Бувало, що селяни замовляли в циганів-ковалів серп з "циганського" заліза, заготовки якого кочівники закуповували на металообробних підприємствах чи на міських ринках.

Коли циган-коваль приїжджав зі сім’єю, розбивав намет біля водойми, розставляв пересувну кузню. За роботу йому давали харчі чи одяг. Невдовзі поняття "циган" у значенні "коваль" почало побутувати в лексиці селян. Про хорошого сільського коваля говорили, що "кує як циган". А господарські дрібниці: шила і голки з великим вушком, гачки, ланцюги і серпи в народі називали "циганськими".

Роми-ковалі розводять вогонь. Підкарпатська Русь (Закарпаття), 1921–1922 р. Rudolf Hůlka, T-H-1-1193 Speciální sbírky Slovanské knihovny Praha, Česká republika

Роми-ковалі розводять вогонь. Підкарпатська Русь (Закарпаття), 1921–1922 роки

У книжці про розвиток ковальства в Україні та у дослідженні "Мандрівні ковалі" мистецтвознавця Софія Боньковська згадує, що до ковальського ремесла залучали усю родину.

«За давньою традицією секрети батьківської справи переймали сини. Частим помічником при ковадлі була дружина майстра. Циганка роздувала міхом вогонь у горні, який влаштовувався просто неба, виконувала підручні роботи і навіть, за відсутності синів, била важким молотом. Багато дослідників циганського життя не раз відзначають просте ковальське начиння.

Життя у поселенні ромів. Ужгород, 1920-1930-ті роки. Československé tiskové kanceláře, 15079 Praha, Česká republika

Життя у поселенні ромів. Ужгород, 1920—1930-ті роки

"В однім куті лежали ковальські прилади: міх, ковадло і молоти на маленькім візку", — писав у новелі "Цигани" Іван Франко. Невеликі ковальські міхи "пишното" цигани шили з кінської або козячої шкіри, оскільки кінь і коза були нерозлучними супутниками їхніх мандрів. Звичайно, на примітивному ковадлі важко було робити предмети складної форми. Тому лише дивувалися спритності й вправності цигана, який виковував на ньому, наприклад, підкови», — йдеться у дослідженні пані Боньковської.

Остання мандрівка

Часто цигани-ковалі були посередниками в розповсюдженні "фабричних" залізних виробів. Продавали сільським жителям коси, дріт, цвяхи та інші дрібні металеві вироби. Та перевагу селяни надавали "крафтовим" предметам — виготовленим з локальних матеріалів та сировини.

«Цигани-ковалі, народ артистичний від природи, не просто виготовляли добротні речі. Як розповідала одна бабуся із села Видричка, що на Рахівщині, кували вони завжди з якоюсь вигадкою. Наприклад, старий, майже беззубий серп, який досі зберігався на господарстві як пам’ять про її молоді літа (серп замовили спеціально для молодої жниці в місцевого цигана), оздоблений вигнутою гілкою у вигляді "сосонки".

Ближче до руків’я висічені зубики, вже майже стерті, букви його імені. Кожен серп майстер прикрашав по-різному: "зірочками", "квіточками", "кривульками" та іншими нескладними орнаментальними мотивами», — пише Софія Боньковська у статті "Мандрівні ковалі".

Цигани-ковалі на Підкарпатській Русі (Закарпатті), 1921–1922 р. Rudolf Hůlka, T-H-1-1198 Speciální sbírky Slovanské knihovny Praha, Česká republika

Цигани-ковалі на Підкарпатській Русі (Закарпатті), 1921–1922 роки

Роми-ковалі у селі Стройне на Свалявщині, початок 1900-х років

Роми-ковалі у селі Стройне на Свалявщині, початок 1900-х років

Коваль у селі Ужок

Коваль у селі Ужок. Листівка 1920-х років

У Карпатах роми також робили дримби — металеві музичні інструменти.

Кочування ромів-ковалів у теплу пору року могло тривати роками, однак, часто через безвихідь, вони були змушені десь осісти. Робили це у селах, де зустрічали приязнь і практичну зацікавленість місцевого населення. У середині ХХ століття промисел мандрівних ковалів почав занепадати.

Роми на Підкарпатській Русі (Закарпатті). Листівка 1920-х років

Роми на Підкарпатській Русі (Закарпатті). Листівка 1920-х років

Масові репресії проти ромів Закарпаття, яке деякий час належало Угорському королівству, почалися 1941-го. У липні того року із Закарпаття до Кам’янця-Подільського перевезли всіх євреїв, які не мали угорського громадянства, а разом з ними ще 1000 ромів з комітатів Угоча та Унг.

Якщо євреї не мали документів, то причиною для виселення був "кочовий спосіб життя". Це була перша масова спланована акція на території Закарпатської області пов’язана з депортацією та подальшим вбивством євреїв та ромів. Радянська влада, декларативно проголосивши за циганами право окремої національності, взялася за їх "прилучення до радянської спільності".

Горезвісна "свобода й рівність" в умовах радянського режиму призвела до остаточної втрати і до того обмеженої "циганської волі". Спогади про останніх кочівників Європи залишилися лише у кількох публікаціях дослідників та світлинах міжвоєнного періоду.

Цигани-кочівники на Підкарпатській Русі (Закарпатті) у 1920-х роках

Цигани-кочівники на Підкарпатській Русі (Закарпатті) у 1920-х роках

Михайло Маркович, філолог, дослідник історії; оприлюднено у виданні ЛОКАЛЬНА ІСТОРІЯ

Wiki